"Кукушка" -- диво можливе

Фільм про війну, але не на тлі бойових дій. Про трьох людей, зведених докупи волею випадку чи богів (хто у що вірить) на задвірках війни, десь на кордоні Росії та Фінляндії, де кожен з них хоче, аби війна чимскоріше закінчилася. Фін, росіянин, саамі, кожен розмовляє на своїй мові, у кожного свої уявлення про світ, свої стереотипи – це все стає майже нездоланним бар’єром, щоб пришвидшити завершення війни.

У дивному, не притаманному для російського кінематографа кіні два рази стається диво. Двоє людей завдяки чудові залишаються живими -- російський солдат Пшолти-Іван (Віктор Бичков) після обстрілу з літака та фін Вейко (Вілле Хаапасало) після поранення в ділянку серця. Обоє по різні боки фронту та обоє приречені  своїми ж на смерть на тлі вічних височезних гір.  І одою радості лунають слова Вейко: «Серед цього бруду і мерзоти дуже почесно, що ми з тобою залишилися живі. Головне, що ми живі, ти і я! Надіюсь, що люди зовсім скоро з жахом будуть згадувати про війну. А може  і не будуть. Людина – істота дивна, яка часто робить те, що їй не подобається…».

Кіно також не позбавлене почуття  гумору. Особливо смішний епізод, коли фін Вейко, як людина з  університетською освітою, худлітом намагається пояснити російському солдатові, що вже втомився від війни  (Лев Толстой «Скота вайрава», Достоєвський «Ідійоте», Хемінгуей «Прощавай, зброє!»). А далі виявляється, що Іван сам пише вірші, на що його підштовхнула зустріч в дитинстві з Єсєніним.

Троє людей та природа – дика, красива, таємнича. Жінка Анні з народу саамі гармонійно та просто живе у своєму світі, займається натуральним господарством. Її містичну впевненість особливо відчуваєш, коли вона спокійно оглядає та хоронить вбитих солдат, доглядає за зовсім незнайомим контуженим солдатом-чужинцем, спокійно сприймає прихід німецького вояки.  

Грає Анні-Крістіна Юусу жінку-саамі дуже природньо (сама ж представниця цього етносу), незважаючи на свій дебют, невимушено, жваво, з дуже енергійною, милою мімікою, на обличчя якої хочеться дивитися ще і ще. Анні впадає в око дуже симпатичний широкоплечий молодик з мужнім обличчям, комінікабельний та простий. Це, звичайно ж, Вейко. Та історія любові не така проста, як видається на перший погляд. Ревність, нав’язані пропагандистами погляди на фріців та мовне непорозуміння врешті беруть верх над Іваном,  і стається трагедія. Та мудра саамі не здається. На сцени шаманства Анні вже дивишся очима народу саамі, віриш в їхню потрібність (биття в барабан та завивання Анні), їхню реальність, віриш, що цій маленькій жінці відомий секрет повернення з Долини смерті. Саме цей епізод та  сцена звільнення Вейко від ланцюга найбільше вражають у фільмі.

Яскраві та душевні образи героїв, комічні та трагічні лінії кіна з несподіваною кінцівкою, холодна краса північних гір, відмінна режисерська робота та незатертий сюжет --  ось складові хорошого фільму. Українцям залишається лише вчитися у братів наших менших.